Минулого року на Е3 Bethesda показала всім, що анонсувати ААА-гру всього лише за 5-6 місяців до її релізу — це прекрасна ідея. Не треба думати, як роками підживлювати хайп, не треба перейматися стосовно графіки, а найголовніше — вам є що показати і що сказати. Гра ж бо фактично готова, увесь контент на місці й разючих змін чекати не слід.

Тішить, що Ubisoft таким же способом “чесного анонсу” вирішила представити Watch Dogs 2. Жодної торгівлі захмарною графікою та порожніми обіцянками, жодної творчої невизначеності. Watch Dogs 2 не назвеш капітальним ремонтом, це радше перебудова: розробники не побоялися взяти молот і розламати до бісової бабці всі доробки попередниці. Все це — задля запровадження цілого жмуту вдалих і потрібних змін.  Однак змінити щось у грі — це лише половина справи. Про це слід також розповісти.

Це як у стосунках: слід спілкуватися, не боятися розповісти про свої мрії, плани, бажання. Навіть якщо щось піде не так, то чесні розмови завжди згладять кути. І навпаки, відсутність комунікації на початках веде до регулярного замовчування, а де хтось мовчить, то інший береться додумувати, і зрештою все закінчується розчаруванням, обманом, виправданнями, сварками різного ступеня вибуховості тощо. А все тому, що бракувало спілкування. І от нестача комунікації — це якраз те, що загубило Watch Dogs.

Watch Dogs, попри досі стабільні відра лайна в її бік, аж ніяк не була поганою грою. Просто щось пішло не так: найбільше захоплювали споглядальні елементи (соціальний вуаєризм, повільні прогулянки Чикаґо з руками в кишенях пальто) і другорядні розваги (захоплення вузлових точок, шахові задачки та цифрові наркотики). Ну і ще можливість окремі завдання виконати взагалі не заходячи на потрібну територію — ось де було справжнє золото, яке дарувало Watch Dogs обличчя. Проте все це — приємні додатки, яскраві значки, а не сама куртка, гарнір, а не смачно приготоване м’ясо.

А от “м’ясна” частина гри вийшла сирою передусім тому, що Watch Dogs — забавка про звичайних бандюків, майже під зав’язку наповнена нудними перестрілками та заїздами на некерованих мильничках, що її розробники насмілилися звати автомобілями.  Ні про яку “GTA з хакерами” навіть мови йти не могло. З іншого боку, самі розробники нічого подібного не обіцяли. І якраз отут слід згадати про брак комунікації.

Від прем’єрного показу гри і аж до релізу Ubisoft узагалі бракувало конкретики. Наче і трейлери показували, і рекламну кампанію вели належно, але нормальних розповідей про начинку гри не було. Звісно, спільнота за такого браку інформації взялася домислювати все сама на основі побаченого. Тут і понеслося. За півроку до релізу на Watch Dogs самі ґеймери поклали неймовірний обсяг очікувань. А потім гра вийшла і стало зрозуміло, що все хакерство зводиться до однієї кнопки, інтерактивних об’єктів надто мало, яскравих персонажів нема та й сама історія розтягнута й дебільна. Додайте сюди ще згадані перестрілки та кермування. Журбинка, ага.

Якби першу Watch Dogs рекламували прозоро, можна було би сказати, що проблема не в грі, а в надмірних очікуваннях самих же гравців. Однак надмірний акцент на картинці, розхвалювання одних елементів та дрібки інформації про інші, брак нормальної комунікації — усе це породило домисли, спекуляції і розбиті сподівання. І як же, як же мене тішить, що Watch Dogs 2 йде геть іншою дорогою.

Усі творчі рішення Watch Dogs 2 вже є не просто тиражним набором змін типу “ось вам новий герой”, “змінимо місце дії”, “розширимо арсенал”, “краща фізика авто” бла-бла-бла. Новинки сиквелу перетворені у повноцінну систему, де все стоїть на своїх місцях та невпинно взаємодіє з іншими елементами. Втім, якщо вже узагальнювати для зручності, то основними елементами цієї системи є герой та місто.

Ейдан Пірс, герой першої частини, заслуговує посісти першого місця в переліку найнудніших протаґоністів в історії ігор. Ґаршасп із однойменної гри, кольорові прямокутники з Thomas Was Alone та навіть планета-гора з Mountain мають в собі більше життя й особистості, ніж цей безбарвний йолоп, котрий не може навіть пальто застебнути для зручності. На тлі цього Маркус Голлоуей із Watch Dogs 2 — просто ковток свіжого повітря. Як порядний чорний, Маркус спритний, побитий життям і навіть встиг відсидіти. Але найголовніше — він хакер, а не найманець з пістолетом. Ну гаразд, пістолети-автомати також будуть (Маркус же без п’яти хвилин OG), але смартфон і — славімо сонце! — ноутбук матимуть більший потенціал.

Хто бачив фільм “Хакери” з Джонні Лі Міллером та Анджеліною Джолі, тому легше вловити суть нового персонажа. Так, це карикатурність на межі фолу, але вона дуже яскраво показує сучасних wizkids, дітей епохи інтернету, розумників-бешкетників, яким лише дай розважитися. Цифрове хуліганство, мемчики, графіті та самопальня зброя (та ж більярдна куля на мотузці), зроблена за туторіалами в неті — це і багато іншого працюватиме у грі на колорит. Звісно, задля кращого іміджу та менших докорів сумління у випадку халепи, цим хлоп’ятам потрібна “праведна” мета. У Маркуса вона є — це і помста тим, через кого він опинився за ґратами, і викриття обману лихих корпорацій. Що все одно не надто пом’якшує руйнівні наслідки його діянь.

Вже на цьому етапі розумієш, що Watch Dogs 2 в принципі може не мати сюжетної кампанії: вистачить лише якоїсь затравочки для ознайомлення з основами і все — гайда забавлятися у відкритому світі. У нас буде стильний головний герой зі своїми тарганами, озброєний передусім кмітливістю і техпримочками, а не вогнепалом.  Герой, який розважається і повністю цим задоволений. Чудове піднаджування гравця самому дуркувати в ігровому світі. Щоправда, хотілося би, аби десь у сюжеті Маркус накоїв щось справді лихе або щоби промайнув викривальний момент, мовляв, “ви не лицарі, а довбані злочинці”. Веселощі веселощами, але за наявності якогось контрасту Watch Dogs 2 тільки виграє як твір (див. Saints Row: The Third, яка змогла це втілити з ювелірною точністю).

Та всі знаряддя Маркуса — атлетизм, ґаджети, влучність — нічого не варті, якщо їх нема де застосувати. І тут на сцену виходить… чи то радше сценою Watch Dogs 2 слугує Сан-Франциско — основна причина, чому недалекі люди волають “О, та вони все скопіпастили з GTA V!”. Для першої частини Чикаґо вибрали через його найбільшу в світі камеризованість, що чудово пасувало вже згаданому соціальному вуаєризмові. Сан-Франциско у свою чергу чудово працює на нову естетику — воно яскраве, молодіжне, сповнене бунтівного духу.  California knows how to party!

Із віртуальним туризмом проблем, певен, не буде — це та галузь, де Ubisoft (не залежно від студії-розробника) в принципі не вміє робити погано. Стосовно транспорту, то за словами очевидців,  у Watch Dogs 2 не залишилося й сліду автодорожніх жахів першої частини. А от що безумовно тішить, так це разюче збільшення інтерактивності: відтепер і “зламати” можна будь-кого, і перелік доступних для вас функцій розширився, і капостей можна наробити більше — чого варта лише можливість хакнути собачий нашийник!

Втім, це активні забави, наша взаємодія зі світом гри. У Watch Dogs 2 нарешті обіцяють створити повноцінну симуляцію міста. Обіцянка солодка, однак останніх три частини Far Cry показали, що робити системність дикої природи Юбі вже навчились. Залишається тільки перевірити, чи вийде зі статистами-людьми зробити світ таким же бурхливим, як із тваринами.

15 листопада — саме тоді ми побачимо, чим зрештою виявиться Watch Dogs 2. Бо хай там як, а робити щось правильно і зробити щось правильно — це не одне і те ж. Поки що Ubisoft йде цілком доречним шляхом, докладаючи всіх зусиль задля спокути першої частини. Залишилося тільки перетворити цей парад вдалих рішень на повноцінну гру, яка не просто продасться багатомільйонним накладом, а за яку буде не соромно навіть за кілька років.

І так, подивіться “Хакерів”. Трешак ще той, зате перевірите, чи зможете витерпіти змінену стилістику Watch Dogs 2.